УПРАВЛІННЯ ОСВІТИ І НАУКИ
ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ
КОМУНАЛЬНИЙ
НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД
«ЧЕРКАСЬКИЙ ОБЛАСНИЙ
ІНСТИТУТ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ
ПЕДАГОГІЧНИХ
ПРАЦІВНИКІВ ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ РАДИ»
Про проведення XХV Всеукраїнського
конкурсу учнівської творчості
Темою цьогорічного конкурсу є слова Тараса Шевченка з поеми «Гамалія»: «Огонь запеклих не пече».
Учениця 11-Б ласу Гарбузова Діана
Нарис
Огонь запеклих не
пече
Попри свою багатогранну
творчу натуру — поет, живописець, гравер, прозаїк — Тарас Шевченко завжди був
бунтарем. Його ім’я дотепер сприймається як символ України, а сам він
вважається національним героєм. Шевченкова творчість надихає українців на
боротьбу за свободу, піднімає бойовий дух народу і в складні часи, і під час
визвольних змагань.
Від Революції гідності до
перших вторгнень російських окупантів на українські землі, і до сьогодення —
під час повномасштабної війни з РФ — слова Шевченка залишаються актуальними.
Його гасла, його думки, його заклики до дій завжди вказують чіткий напрям:
вистояти, не зламатися, зберегти гідність і свободу. Він показує, що сила
народу — у єдності, у мужності кожного, у готовності відстоювати рідну землю,
навіть коли довкола вирують випробування.
Шевченко не лише надихає
на боротьбу, він навчає любити Україну і берегти її дух. Його слова живуть у
серцях воїнів, у рядках поетів, у прагненні кожного громадянина робити свій
внесок у відстоювання незалежності. Так і сьогодні, його творчість стає
дороговказом для тих, хто боронить країну, надихає на героїчні вчинки та єднає
націю у найскладніші часи.
Слова Тараса Шевченка «Огонь
запеклих не пече» — це не просто рядок з поеми «Гамалія». Шевченківські
герої — сміливі, волелюбні, готові жертвувати собою заради рідної землі. Їхній
приклад продовжує жити у серцях сучасних українців. Сьогодні, як і два століття
тому, народ України стоїть на сторожі своєї свободи. Війна, руйнування, біль —
усе це випробування, що перевіряють нашу націю на міцність. Але, як і тоді,
«огонь запеклих не пече» — бо цей вогонь загартовує, а не нищить.
Це — символ непохитного
духу українського народу, його здатності вистояти у найтяжчі часи, коли,
здавалось би, усе довкола палає. Вогонь випробувань, який спалює слабких, не
може зламати тих, у чиїх серцях горить вогонь любові до Батьківщини. Цей вогонь
багатогранний: він і горить у люті ворогів, і світить, як маяк надії для тих,
хто бореться, і зігріває тих, хто втратив опору. Він очищує, загартовує, робить
сильнішими і витривалішими.
Вогонь — це не тільки
руйнівна сила, а й символ духовної незламності, мужності й непохитної віри. У
ньому — пам’ять про минулі битви, відлуння героїчних подвигів предків і надія
на перемогу майбутніх поколінь. Кожна іскра цього вогню, що живе в серцях
людей, здатна перетворити страх на сміливість, а втому — на рішучість боротися
за свободу і незалежність своєї країни.
Патріотичний дух Шевченка
проявляється у кожному, хто боронить Україну на фронті, хто працює в тилу, хто
підтримує армію, допомагає переселенцям, волонтерить, навчає дітей, лікує
поранених. Кожен українець сьогодні — продовження того незламного роду, який
споконвіків доводив: воля — це не подарунок, а виборена цінність.
Важливо пам’ятати: сила
нашого народу — у єдності. У здатності підтримати одне одного, не втратити віру
навіть тоді, коли над головою гримлять вибухи. Саме ця згуртованість,
взаємопідтримка і любов до рідної землі роблять нас непереможними.
І нині, як колись у часи
Гамалії, козацька відвага живе в серцях нових героїв — захисників України. Їхні
вчинки, як і поезія Шевченка, нагадують нам: справжній вогонь — не той, що
палить, а той, що світить і зігріває.
Сьогодні, коли Україна
знову виборює свою свободу, слова Тараса Шевченка набувають особливого
звучання. На передовій, серед сірого окопного буденного життя, у хвилинах тиші
між боями, наші воїни беруть до рук «Кобзар». Для них це не просто книга — це
оберіг, духовна зброя, що допомагає вистояти. У кожному вірші Шевченка вони
знаходять відлуння своєї долі, свого болю і своєї віри.
Часто бійці цитують його
рядки: «Борітеся — поборете, вам Бог помагає!», «Свою Україну
любіть, любіть її… во врем’я люте», або «Як умру, то поховайте мене на
могилі…» — і ці слова звучать не як давня поезія, а як присяга, як клятва
перед побратимами та рідною землею. Вони відчувають, що стоять у тій самій
боротьбі, про яку писав Шевченко понад півтора століття тому — боротьбі за
волю, за честь, за народ.
Багато хто каже, що в
окопах «Кобзар» — це наче друг, що говорить голосом предків, що додає сил, коли
важко. У ньому — правда про народ, який не скорився, і нагадування, що «в своїй
хаті своя й правда, і сила, і воля». Воїни бачать у Шевченкові не лише поета, а
справжнього пророка, який, ніби передчуваючи нинішні часи, заповідав нам бути
стійкими й незламними.
І тому, навіть під
ворожими обстрілами, коли здається, що світ захитався, українські захисники
повторюють: «Огонь запеклих не пече». Бо цей вогонь — у їхніх серцях,
у словах Шевченка, у вірі, яка не згасає.
