XXV Всеукраїнський конкурс учнівської творчості 2025-2026 н.р.

 

УПРАВЛІННЯ ОСВІТИ І НАУКИ 

ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ

 

КОМУНАЛЬНИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«ЧЕРКАСЬКИЙ ОБЛАСНИЙ ІНСТИТУТ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ

ПЕДАГОГІЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ РАДИ»

Про проведення XХV Всеукраїнського конкурсу учнівської творчості

 

 На виконання Указу Президента України  від 22 березня 2002 року  № 284 «Про Всеукраїнський конкурс учнівської творчості», відповідно  до Положення про Всеукраїнський конкурс учнівської творчості, затвердженого спільним наказом Міністерства освіти і науки України, Міністерства культури і мистецтв України, Державного комітету України  у справах сім’ї та молоді від 29 серпня 2003 р. № 585/529/875, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України від 09 вересня 2003 р. за № 779/8100, листа Міністерства освіти і науки України від 22 вересня 2025 р. № 1/19645-25,  ХХV Всеукраїнський конкурс учнівської творчості (далі – конкурс) проведено у номінаціях «Література» та «Історія України і державотворення». 

Темою цьогорічного конкурсу є слова Тараса Шевченка з поеми «Гамалія»: «Огонь запеклих не пече». 

Учениця 11-Б ласу Гарбузова Діана

  Нарис

Огонь запеклих не пече

Попри свою багатогранну творчу натуру — поет, живописець, гравер, прозаїк — Тарас Шевченко завжди був бунтарем. Його ім’я дотепер сприймається як символ України, а сам він вважається національним героєм. Шевченкова творчість надихає українців на боротьбу за свободу, піднімає бойовий дух народу і в складні часи, і під час визвольних змагань.

Від Революції гідності до перших вторгнень російських окупантів на українські землі, і до сьогодення — під час повномасштабної війни з РФ — слова Шевченка залишаються актуальними. Його гасла, його думки, його заклики до дій завжди вказують чіткий напрям: вистояти, не зламатися, зберегти гідність і свободу. Він показує, що сила народу — у єдності, у мужності кожного, у готовності відстоювати рідну землю, навіть коли довкола вирують випробування.

Шевченко не лише надихає на боротьбу, він навчає любити Україну і берегти її дух. Його слова живуть у серцях воїнів, у рядках поетів, у прагненні кожного громадянина робити свій внесок у відстоювання незалежності. Так і сьогодні, його творчість стає дороговказом для тих, хто боронить країну, надихає на героїчні вчинки та єднає націю у найскладніші часи.

Слова Тараса Шевченка «Огонь запеклих не пече» — це не просто рядок з поеми «Гамалія». Шевченківські герої — сміливі, волелюбні, готові жертвувати собою заради рідної землі. Їхній приклад продовжує жити у серцях сучасних українців. Сьогодні, як і два століття тому, народ України стоїть на сторожі своєї свободи. Війна, руйнування, біль — усе це випробування, що перевіряють нашу націю на міцність. Але, як і тоді, «огонь запеклих не пече» — бо цей вогонь загартовує, а не нищить.

Це — символ непохитного духу українського народу, його здатності вистояти у найтяжчі часи, коли, здавалось би, усе довкола палає. Вогонь випробувань, який спалює слабких, не може зламати тих, у чиїх серцях горить вогонь любові до Батьківщини. Цей вогонь багатогранний: він і горить у люті ворогів, і світить, як маяк надії для тих, хто бореться, і зігріває тих, хто втратив опору. Він очищує, загартовує, робить сильнішими і витривалішими.

Вогонь — це не тільки руйнівна сила, а й символ духовної незламності, мужності й непохитної віри. У ньому — пам’ять про минулі битви, відлуння героїчних подвигів предків і надія на перемогу майбутніх поколінь. Кожна іскра цього вогню, що живе в серцях людей, здатна перетворити страх на сміливість, а втому — на рішучість боротися за свободу і незалежність своєї країни.

Патріотичний дух Шевченка проявляється у кожному, хто боронить Україну на фронті, хто працює в тилу, хто підтримує армію, допомагає переселенцям, волонтерить, навчає дітей, лікує поранених. Кожен українець сьогодні — продовження того незламного роду, який споконвіків доводив: воля — це не подарунок, а виборена цінність.

Важливо пам’ятати: сила нашого народу — у єдності. У здатності підтримати одне одного, не втратити віру навіть тоді, коли над головою гримлять вибухи. Саме ця згуртованість, взаємопідтримка і любов до рідної землі роблять нас непереможними.

І нині, як колись у часи Гамалії, козацька відвага живе в серцях нових героїв — захисників України. Їхні вчинки, як і поезія Шевченка, нагадують нам: справжній вогонь — не той, що палить, а той, що світить і зігріває.

Сьогодні, коли Україна знову виборює свою свободу, слова Тараса Шевченка набувають особливого звучання. На передовій, серед сірого окопного буденного життя, у хвилинах тиші між боями, наші воїни беруть до рук «Кобзар». Для них це не просто книга — це оберіг, духовна зброя, що допомагає вистояти. У кожному вірші Шевченка вони знаходять відлуння своєї долі, свого болю і своєї віри.

Часто бійці цитують його рядки: «Борітеся — поборете, вам Бог помагає!», «Свою Україну любіть, любіть її… во врем’я люте», або «Як умру, то поховайте мене на могилі…» — і ці слова звучать не як давня поезія, а як присяга, як клятва перед побратимами та рідною землею. Вони відчувають, що стоять у тій самій боротьбі, про яку писав Шевченко понад півтора століття тому — боротьбі за волю, за честь, за народ.

Багато хто каже, що в окопах «Кобзар» — це наче друг, що говорить голосом предків, що додає сил, коли важко. У ньому — правда про народ, який не скорився, і нагадування, що «в своїй хаті своя й правда, і сила, і воля». Воїни бачать у Шевченкові не лише поета, а справжнього пророка, який, ніби передчуваючи нинішні часи, заповідав нам бути стійкими й незламними.

І тому, навіть під ворожими обстрілами, коли здається, що світ захитався, українські захисники повторюють: «Огонь запеклих не пече». Бо цей вогонь — у їхніх серцях, у словах Шевченка, у вірі, яка не згасає.